Живописом називають і сам твір мистецтва, виконаний фарбами. У залежності від того, які саме фарби використовує художник, розрізняють масляний живопис, темперний живопис, акварельний живопис, живопис гуашшю. Вусі це — техніки живопису.
А основні способи роботи в цих техніках тобі вже знайомі. Чи пам'ятаєш ти їх? Це «а-ля прима» — живопис в один прийом; «лессіровка» — накладення прозорих шарів фарби поверх просохлого барвистого кулі; «пуантилізм» — живопис роздільними чіткими мазками чистої фарби; «по-сірому» — живопис по сірому папері.
Живопис поділяється на станковий і монументальний.
Як ви пам'ятаєте, слово «монументальний» указує на великий розмір твору і на значущість, велич зображуваної події. У живописі це — великі картини, що прикрашають будівлі зсередини і зовні. Художник малює їх прямо на стіні або стелі, завдяки чому смороду складають з архітектурою одне ціле. Такі картини доводитися розглядати здалеку, і тому їм зовсім не потрібні дрібні деталі.
Монументальний живопис представляють фреска, мозаїка і вітраж.
У перекладі з італійського «фреско» означає «свіжий». Праворуч у тім, що фрески пишуться по свіжій, сирій штукатурці розведеними водою фарбами. Причому писати треба дуже швидко, поки куля штукатурки не висохнув. Зате малює художник на століття: висихаючи, штукатурка намертво з'єднується з барвистим кулею.
Дуже любили цю мальовничу техніку давньоруські майстри. Фрески, написані великими художниками Андрієм Рубльовим, Діонісієм, Феофаном Греком на стінах храмів, і сьогодні вражають нас яскравістю і соковитістю фарб.
Мозаїка — теж живопис, але не фарбами. Це картини, складені з маленьких кольорових квадратиків смальти (особливого скла) або ж з камінчиків різних кольорів і відтінків. Неперевершеними майстрами мозаїки були древні римляни, тому і її назва походити від латинського слова «музивум», що означає «присвячене музам».
Від живопису фарбами мозаїка вигідно відрізняється тім, що нею можна прикрашати будинки не тільки зсередини, але і зовні. Якщо фреска від дощу і снігу псується, те мозаїку смороду роблять тільки яскравішою й ошатнішою. А взагалі, мозаїка «проживе» тім довше, чим кращий цементний розчин, що зв'язує шматочки смальти.
У Давню Русь мозаїка прийшла з Візантії. Багато наших соборів, побудованих у X—XI століттях, прикрашали картини з кольорових скелець. Пізніше це мистецтво було втраченим.
Відродив мозаїку в Росії великий навчань Михайло Васильович Ломоносов. Він особисто провів безліч дослідів у своїй хімічній лабораторії, поки не навчився виготовляти кольорове скло. Всього він отримав сто дванадцять відтінків смальти!
Вітраж — це картина, складена зі шматочків кольорового прозорого скла, що скріплені свинцевими перемичками. (Назва походити від латинського слова «вітрум», що й означає «скло».)
Як правило, вітражі прикрашають вікна. Тієї, хто розглядав вітражі на світлі, ніколи не забуде це дивне видовище: скельця яскраво переливаються, спалахують усіма кольорами веселки й забарвлюють ними стіни приміщення.
Золоті століття вітражу — європейське середньовіччя, коли вітражі «горіли» у вікнах шкірного готичного соборові. Цей період історики мистецтва так і назвали — «полум'яніюча готика».
При всіх їхніх розходженнях фреску, мозаїку і вітраж поєднує зв'язок з архітектурою.
Смороду цілком їй підкоряються. Сам по собі монументальний живопис існувати не може.
Інша праворуч — станковий живопис. Він призначений тільки для кімнат і залів, а її основа ніяк не зв'язана зі стіною: станкову картину можна запросто переносити з місця на місце.
Назва ж відбулася від спеціального станка-підставки (мольберта), на якому художник пише станкову картину у своїй майстерні.
Основою для такої картини з давніх часів була дерев'яна дошка, особливим чином підготовлена для живопису
У Давній Русі живопис на дошках називалася іконописом. Їм прикрашали церкви і храми. А ікони, що зображували улюблених святих, займали в кожній хаті саме почесне місце — червоний кут. На них молилися, до них звертали свій погляд у хвилини горя і щастя. Може, і тому фарби на російських іконах такі світлі і радісні, будять у душі надію і захоплення. Здається, що їх писали не побілені сивиною іконописці, а діти, для яких робота з кольором — одне задоволення.
Нову, більш зручну основу для живопису — полотнина — винайшли в Європі в XIV столітті. Щоб воно було рівним і гладким, його натягували на підрамник — дерев'яний каркас. Це дозволяло малювати картини великого розміру — адже навіть на підрамнику полотнину значно легше дерев'яної дошки. Зняте з підрамника полотнина можна було згорнути в рулон і в такому виді зберігати або перевозити. Загалом, європейські живописці віддали свої симпатії йому, а дошки відставили вбік.
Алі вісь на Україні і сьогодні обидві ці основи мирно вживаються: на полотнинах художники пишуть картини, а на дошках — як і раніше ікони.
Поява станкового живопису дозволила людям почати збирати картини — так виникли музеї і галереї, особисті зібрання колекціонерів.
Незважаючи на ті, що всі станкові картини захищені стінами, частина з них «живе» століттями, а інші вже років через двадцять починають темніти й обсипатися, тому що живописець не подумавши про ті, як зберегти свою працю для майбутніх глядачів. Ось чому кожен художник винний не тільки вміти малювати, але й знати властивості фарб, правильно готувати до роботи полотнина або дошку, виконувати роботові послідовно, незважаючи на дрібниці і не кваплячись. Інакше його твір стані легенею здобутком пилку, вологи, мікробів...
Поряд з монументальним і станковим живописом існує мініатюра. Це маленькі картинки, виконані на папері, металі, кістці, порцеляні, дереві. Назва походити від латинського слова «мініум» — «кіновар», «сурик», тобто фарби, якими в давнину розфарбовувалися рукописні книги, де мініатюр було особливо багато.Дуже тонкої роботи вимагали портретні мініатюри, адже їх малювали на медальйонах, табакерках, годинниках, браслетах.Особливий вид мініатюри — живопис на лакових виробах.
| 